Водяна тепла підлога

Капітальні витрати на облаштування теплої підлоги, яку обігрівають водою, становлять $40–45 на 1 м2 площі приміщення. Це майже вдвічі більше, ніж витрати на підлогу з електропідігріванням. У чому ж причина, що краще вибрати?

 По-перше, з водонагрівальними  підлогами не доводиться турбуватися про захист від електромагнітного поля та про необхідну потужність електроживлення (до 30–50 кВт на котедж). По-друге, при нинішньому співвідношенні вартості гарячої води та електроенергії капітальні витрати на водяне опалення підлоги окупляться через 7–12 років –і надалі (а підлога розрахована на 50 років) воно буде дешевшим. Однак підлоги з електрообігріванням облаштовують здебільшого у будинках з центральним опаленням і там, де є небезпека промерзання трубопроводів (цокольні поверхи, підвали, гаражі тощо). Щоб витрати на підлогове водяне опалення не були марними, проектування і монтаж краще довірити фахівцям.

Дуже корисно завчасно подумати також про те, яким буде покриття чистової підлоги і які  будуть на неї навантаження. Так, якщо покриття буде килимовим, а не з керамічної плитки, то це потребуватиме підвищення температури теплоносія на 4–5°С, а отже, збільшить енерговитрати щонайменше на 15–25%. Кожні зайві 10 мм товщини стяжки збільшують потреби в енерговитратах на 5–8%.

Водяна тепла підлога складається з таких елементів:

  • нагрівальні трубки з системою кріплень;
  • термо- і гідроізоляція;
  • розподілювачі (колектори);
  • система керування.
Елементи з яких складається тепла підлога

Підготовка основи теплої водяної підлоги

Поверхня основи підлоги повинна бути чистою і рівною, допускаються нерівності й виступи не більше ніж 10 мм. Якщо є необхідність, її вирівнюють бетонною стяжкою. Теплоізоляцію виконують за допомогою плит або панелей із полістиролу, базальтового волокна або спіненого поліуретану товщиною 30–50 мм, площею до 0,7 м2. Ці плити можуть бути покриті тепловідбивною фольгою з розміткою у вигляді сітки або забезпечені виступами для укладання й закріплення труб. За потреби (наприклад, у підвалах, на цокольному поверсі) під плити укладають додатковий шар теплоізоляції. Тут правило таке: що ближче приміщення до ґрунту, то ретельніше роблять гідроізоляцію і товстіший шар теплоізоляції (30–120 мм). Щоб підлога, яка розширюється при нагріванні, не тиснула на стіни, між стінами і підлогою передбачають проміжок. Для цього перед монтажем підлоги вздовж стін розкладають спеціальну гідроізолювальну стрічку (завтовшки до 5 мм). Труби кріплять до теплоізоляційних плит різними способами: U-подібними пружинними скобами, на профільованих планках, на металевій сітці з пластмасовими кліпсами тощо.

Труби

Для підлог з водяним опаленням використовують міцні пластикові (полімерні) або металополімерні кисневонепроникні труби, які абсолютно не піддаються корозії. Такі труби для кожного контура обігрівання укладають в бухти без проміжних з’єднань – одним комплектом, що унеможливлює протікання під підлогою. Автономну систему опалення, що обігріває підлогу, роблять із замкнутим циклом обороту теплоносія. Тому її можна заповнити антифризом або додати у воду особливі присадки (наприклад, етиленгліколь), яким не страшні морози. Якщо систему заповнюють простою водою, для її аварійного зливу передбачають додатковий пристрій, наприклад, малий компресор або балон для продування труб стисненим повітрям.

ЧИТАЙТЕ  Для чого потрібна демпферна стрічка?
Труби для водяного опалення

Для підлог з водяним опаленням, особливо при невеликих площах приміщень, найкраще використовувати металополімерні труби. Серед них кращі ті, металева серцевина яких виконана у вигляді безшовної труби або не має шва «внапуск», оскільки їх можна багаторазово згинати на одній і тій самій ділянці з малим радіусом вигину, який дорівнює трьом значенням зовнішнього діаметра труби (в інших типах труб – 5–8 діаметрів).

Необхідно погоджувати температуру і тиск теплоносія з параметрами труби так, щоб забезпечити термін експлуатації труб не менше ніж 50 років, а температуру теплоносія оптимальну. Температура поверхні підлоги не повинна перевищувати певні значення: у житлових кімнатах +26…+29°С, у ванній кімнаті +30°С, біля басейну і в підвалах +32°С, а щоб гола стопа людини не відчувала перепаду температур, крок розміщення труб нагрівального контуру не повинен бути більшим 0,35 м. Зазвичай необхідна температура теплоносія – від +35 до +55°С. Для її забезпечення треба змішувати гарячу воду, що підводиться від котла, з тією, що виходить з контуру і вже трохи вистигла. Це автоматично роблять клапани-термостати. Лише кілька фірм випускають такі клапани: «Oventrop» (Німеччина), «Herz» (Австрія), «Та-hydronics» (Швеція).

Підлогове обігрівання працює з використанням води, температура якої не перевищує 55°С (у зв’язку з обмеженням до 29°С температурою підлоги). Відповідно, максимальні параметри води складають 55/45°С (55°С – температура води, яка виходить з котла, 45°С – температура води, яка повертається із системи). Джерелом тепла для такої системи найчастіше є одно- чи двоконтурні побутові опалювальні котли. Для підлогового обігрівання застосовують газові конденсаційні котли, які при низькій температурі теплоносія досягають максимального ККД.

Нагрівальні контури

За способом розкладання труби нагрівальні контури поділяють на два основних види: меандровий (зигзагоподібний) та спіральний (центральний). У спіральному контурі поворотну трубу прокладають між витками подавальної труби. У меандровому контурі розподіл температури нерівномірний, спрямований від першого до останнього витка, а в спіральному – рівномірний. Види контурів і крок розкладання можна також комбінувати: поблизу вікон крок можна зробити меншим, а під меблями – більшим. За умовами економічності в контурі допускається втрата тиску до 0,2 атмосфер. Тому загальну довжину труби контура роблять не більшою від 100 м, а одним контуром обігрівають не більше 15–20 м2 площі підлоги. Для опалення великих приміщень використовують кілька контурів. Усі контури (чи кімнати, чи поверху) починаються на особливому пристрої-розподільнику з регулювальною арматурою, а закінчуються на колекторі. Зазвичай розподільник і колектор – це один вузол (гребінка), забезпечений повітровідвідником.

Нагрівальні контури для теплої підлоги

Гідравлічні випробування

Щоб при зміні температури в одній кімнаті вона не змінювалася в інших, проводять так зване гідравлічне вирівнювання контурів. Для цього в кожному контурі рекомендують встановлювати регулятор тиску або витрати води. Їх налаштовують один раз – при введенні системи в експлуатацію. Таку роботу повинен виконувати кваліфікований фахівець.

Перевіряють систему відповідно до будівельних нормативів. Як правило, систему перевіряють тиском 3–4 бар протягом 24 годин. При заповненні системи теплоносієм послідовним відкриванням-закриванням контурів досягають повного видалення повітря з трубопроводів та обладнання.

ЧИТАЙТЕ  7 міфів про електричну теплу підлогу

Рекомендують залишити систему водяної теплої підлоги під тиском на весь період будівельних робіт, що залишилися (облаштування стяжки, монтаж чистового покриття), періодично контролюючи рівень тиску, щоб на будь-якому етапі бути впевненим, що під час провадження інших робіт не була порушена герметичність системи.

Облаштування стяжки

Бетонне безшовне покриття (стяжку) наносять поверх нагрівальних труб. Стяжка сприймає навантаження і розподіляє його на більш м’який нижній шар теплоізоляції. Тому вона повинна бути досить жорсткою, але доволі тонкою, щоб не витрачати зайве тепло. Зазвичай мінімальна товщина шару над трубами становить 40–50 мм – цього достатньо, щоб він витримував навантаження до 2 кН/м2 (200 кгс/м2). Деякі фірми додають до бетону спеціальні пластифікатори для підвищення теплопровідності стяжки і вирівнювання теплового розширення стяжки і труб. За один раз заливають до 40 м2 поверхні. Якщо площа більша, стяжку на сусідніх ділянках розподіляють компенсаційними швами шириною 3–6 мм. Шов заповнюють еластичним матеріалом, наприклад, поліуретаном. Якщо труба перетинає лінію цього шва, то її в цьому місці прокладають у захисній гофрованій трубі завдовжки до 0,5 м. До і в процесі заливання стяжки труби утримують при робочому тиску і температурі. Сохне бетонна стяжка не менше 3–4 тижнів.

стяжка для водяної теплої підлоги

Монтаж водяної теплої підлоги

Розглянемо різні способи кріплення труб докладніше.

Панелі з фіксаторами максимально прискорюють процес монтажу. Найчастіше їх використовують при укладанні опалювальних контурів на плитах перекриття. Для міцного з’єднання між собою вони, як правило, забезпечені пазами. Перемички між фіксаторами забезпечують повне охоплення труби стяжкою. Термоударна обробка поверхні блоків захищає труби від пошкодження до моменту облаштування стяжки.

Для монтажу «теплих підлог» у приміщеннях реконструйованих або з низькими стелями застосовують більш компактні міні-блоки з фіксаторами.

Якщо монтаж системи водяної теплої підлоги необхідно здійснити на значних площах, використовують систему кріплення скобами до ізоляційних матів, покритих водонепроникною плівкою, які мають розмітку під необхідний крок укладання труб.

Монтаж труб для теплої підлоги

Трубу можна також монтувати на металевій сітці з будь-яким кроком. Сітку укладають безпосередньо на захисну плівку, а вже до неї кріплять труби. Після укладання поверх цементної стяжки сітка надає підлозі армувальних властивостей та додатково підвищує її механічну міцність.

Після укладання труби та під’єднання трубопроводів до щитів систем випробовують, після чого її заливають цементним розчином. Слід мати на увазі, що при проектуванні опалення «теплої підлоги» приміщень, що мають великі поверхні, складають розбивну карту, що складається з окремих ділянок-модулів з окремим заливанням їх цементним розчином.

Якщо застосування наливної бетонної стяжки є неможливим (наприклад, у старих будинках з балковими металевими або дерев’яними перекриттями),  використовують спосіб кріплення нагрівальних труб знизу під несучою поверхнею за допомогою алюмінієвих пластин («сухий» спосіб прокладання).

ЧИТАЙТЕ  Водяна чи електрична тепла підлога
Укладання труб для теплої підлоги

При монтажі системи необхідно звернути увагу на таке:

  • всі штукатурні роботи в приміщенні повинні бути закінчені до початку монтажу труб, щоб не забруднити й не пошкодити їх;
  • перед початком монтажу необхідно облаштовувати всю необхідну гідро- і пароізоляцію підлоги і стін;
  • після заливання бетону необхідно витримати потрібний термін (зазвичай – 21 день) для повного і правильного застигання стяжки, перш ніж вмикати систему опалення.

На готову теплу підлогу зверху можна укладати будь-яке покриття (паркет, ковролін, плитку тощо), яке вибирають заздалегідь – ще на етапі проектування, при початкових розрахунках.

Водяні теплі підлоги пропонують на ринку такі фірми: «Aquatherm» (Німеччина), «Pantherm» (Італія), «Rehau» (Німеччина), «Uponor Pexep» (Фінляндія), «Wirsbo» (Швеція) тощо. Є й вітчизняні вирорбники.

Переваги системи «водяна тепла підлога»:

  • комфорт – підтримання температури у сприятливому для людини діапазоні, відсутність перегрітих і переохолоджених зон;
  • рівномірний розподіл температури по всьому об’єму приміщення (вертикально і горизонтально);
  • уся система прихована, видно тільки термостати;
  • надійність – системи підлогового опалення мають тривалий термін експлуатації і не потребують дорогого і висококваліфікованого обслуговування;
  • економічність – зниження тепловтрат при застосуванні підлогового опалення  порівняно з радіаторними системами завдяки нижчому значенні температури повітря в приміщеннях, при якому забезпечується тепловий комфорт;
  • раціональність – збільшення пропускної здатності теплових мереж завдяки використанню теплоносія нижчої температури;
  • системи підлогового опалення вдало поєднуються з теплонасосними установками (стрімко підвищується коефіцієнт ефективності), які дедалі частіше застосовують в сучасному будівництві.
Конструкція водяної теплої підлоги

Рис. 1. Конструкція водяної теплої підлоги: 1a – чистове покриття (паркет, ламінат), 1b – чистове покриття (плитка), 2а – підкладка (спінений поліетилен, картон тощо), 3 – теплова труба, 4 – арматурна сітка, 5 – утеплювач (полістирол), 6 – основа.

Коментар фахівця

 Василь ЗЕЛЕНЧУК, виконроб:

– Облаштування підлог з водяним опаленням є доволі простим. За аналогією з теплими підлогами з електропідігріванням на рівну основу підлоги (чорнову підлогу) укладають гідро- і теплоізолювальний шари, а зверху – труби для подавання гарячої води. Їх заливають бетонною стяжкою, поверх якої настилають покриття чистої підлоги. Труби укладають у вигляді змійовика («контуру») тієї чи іншої конфігурації так, щоб покрити ними потрібну поверхню підлоги (не обов’язково всю).

Що вищою має бути температура у приміщенні, то меншою роблять відстань між трубами (крок) нагрівального контуру або збільшують подавання тепла з водою (теплоносієм). Потрібні параметри системи визначають на основі теплотехнічних розрахунків, а температуру регулюють за допомогою автоматичних термостатів, які одержують команди від датчиків температури підлоги або повітря в приміщенні. Є і програмовані системи управління температурою всього будинку. Підвідні та відвідні труби контурів і всю арматуру виводять в розподільну шафу.

Богдан АНДРУШКО, інженер виробничо-технічного відділу ТзОВ «АльткомКиївбуд»:

– Систему підлогового водяного опалення застосовують для житлових, адміністративних, складських, виробничих, виставкових та інших громадських будівель.

Концепція водяної теплої підлоги зводиться до монтажу між підлогою та підлоговим покриттям мережі міні-трубопроводів, по яких циркулює нагріта рідина (вода, антифриз тощо). У такій системі «теплої підлоги» роль нагрівального елемента виконують труби з гарячою водою, що по них циркулює, укладаючи їх під поверхнею підлоги. Низька температура теплоносія – принципова відмінність системи підлогового опалення від традиційних радіаторних систем. Для нормальної роботи теплої підлоги потрібно теплоносій з температурою всього 30–50°C.

Щоб тепло не поширювалося донизу, укладають шар теплоізоляції, як правило, з полістиролу. Товщина шару теплоізоляції 20–300 мм залежно від типу системи водяної теплої підлоги і опалювального навантаження.

Від нагрітої поверхні підлоги тепло піднімається вгору, опалюючи усе приміщення.  

Завдяки великій тепловіддавальній поверхні зростає кількість випромінюваного тепла, яке, на відміну від конвекції при радіаторному опаленні, миттєво поширює тепло до навколишніх предметів, забезпечуючи таким чином більш рівномірний горизонтальний і вертикальний розподіл тепла. При використанні водяної теплої підлоги немає холодних і перегрітих зон, як при опаленні радіаторами (конвекторами, повітряними системами).

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я